Не бойся слышать голос Бога,
Почувствуй лёгкий ветерок,
Что тянет так теплом с порога,
Он не придти к тебе не мог.
Не бойся ждать, не бойся верить,
Не бойся к Господу воззвать,
Не бойся все Ему доверить,
Ему ты можешь доверять.
Не бойся взять ты Царство Божье,
Что Бог тебе благоволил.
И не беги по бездорожью,
Он благодатью устелил
Твои пути, твои дороги
И твой нелегкий путь земной,
Чтоб каждый день быть ближе к Богу,
Чтобы идти к Нему - домой!
Не бойся ты определиться,
Что только с Богом, только с Ним,
Не бойся ты ему открыться,
Назвать Спасителем своим.
Сказать не бойся людям твёрдо,
Что Он - твой Бог, а ты - Его.
Не будь как мир, таким же гордым,
И не стесняйся ничего.
Не бойся видеть эту землю -
Обетованную, твою,
И если страх тебя объемлет,
Распни ты скованность свою.
Ту землю Бог тебе покажет,
Её увидишь впереди.
Твой верный Ангел тихо скажет:
"Не бойся и в неё войди!"
Не бойся быть ты к Богу ближе,
Благословения просить,
Никто не будет в Нем постыжен.
Не бойся ты Его любить!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
